Солонець Лідія Володимирівна (дівоче прізвище Б`ятець).

Може, ця оповідь викличе в когось приємні почуття, коли читатиме в хвилини відпочинку. Може, хтось порине спогадами і у своє диниство. Ми всі родом з дитинства.

«…Ідемо полем, звичайним полем, яке ми бачимо всюди в нашій місцевості, а попереду видніється ліс. Доходимо до лісу, і дорога опускається вниз між двома пагорбами. Це Гать – так називається ця місцевість. звідси починається чарівна країна мого дитинства – село В`юнище.

У Гаті починалася піщана дорога. Босі ноги грузли в теплому, а коли дуже жарко, то в гарячому боровому піску. Взуття краще зняти – в нього набивається пісок.

У схилі на пагорбі багато нірок – це гнізда птахів-пічкурів. Вони стрімко пірнають у свої гнізда – нірки-пічки, вилітають, кружляють тут, знову пірнають. У них багато роботи, вони зайняті.

Коли спускаєшся по дорозі з Гаті, ліворуч – лужок. Тут криниця – звичайнісінька ямка, в якій холодна кришталево-чиста вода. Очевидно, під землею протікає джерело, а люди викопали криницю. Ніби природа знала, що людина, яка йде з інших сіл, їй пора перепочити і напитися води, бо до В`юнища ще далеко…»